Його присутність у письменстві й духовному житті України - значуща

Моє покоління вийшло під знаком І. Драча, а також М. Вінграновського й В. Симоненка та інших шістдесятників.

Про це пише в своєму Facebook відомий літературознавець Юрій Ковалів.

Майже всі ми перебували під їхнім потужним впливом, їхня поезія сприймалася свіжим повівом вітру, асоціювалася з чистим джерелом. Навіть тему своєї дисертації на початку 80-х я обрав про творчість І. Драча, М. Вінграновського й В. Симоненка, але мене "перекинули" на іншу - на 20-і роки, якими тоді мало хто займався.

…І. Драча я вперше побачив 1965 р. на семінарі творчої молоді (тоді до нас завітав П. Тичина). Його виступ перед нами був найяскравіший, особливо "Українські коні над Парижем". Перед цим я (школяр) знав про нього з публікації "Ніж у сонці" з лаконічною, місткою передмовою І. Дзюби в "Літературній газеті". Враження було надзвичайне. Пам'ятаю, як ми зачитувалися "Баладами буднів", проводили паралелі з щойно виданою книжкою "Пісня про незнищенність матерії" Б.-І. Антонича.

У ліриці І. Драча нас захоплювала передусім містка, соковита, стереоскопічна метафора. У його непростому житті всього траплялося, але він лишився ЗНАКОВОЮ постаттю в українській літературі (і культурі та, можливо, політиці) не тільки 60-х років. Його присутність у письменстві й духовному житті України під час так званої "перебудови", в Народному русі України, на межі ХХ - ХХІ ст. - значуща. Царство небесне великій душі І. Драча, яка має вже спілкуватися з Богом.