«Що можна зробити сьогодні — робимо сьогодні»: історія епідеміологині Анни Літвін

Як лікарка-епідеміологиня фактично з нуля вибудовувала систему інфекційного контролю в харківській дитячій лікарні та паралельно посилювала її автономність і стійкість.

Інфекційний контроль — це про безпеку пацієнтів, медичних працівників і стійкість лікарні

22 лютого 2022 року в КНП «Міська дитяча лікарня №5» Харківської міської ради створили Відділ з інфекційного контролю. Через два дні почалося повномасштабне вторгнення. Для Анни Літвін, яка очолила новостворений відділ, це означало починати практично з нуля — але вже в умовах війни.

Сьогодні Анна Літвін — лікарка-епідеміологиня та керівниця Відділу з інфекційного контролю. Понад десять років вона працює у сфері епідеміології та профілактики інфекцій. За цей час її робота в лікарні вийшла далеко за межі контролю за дотриманням санітарних вимог: вона формує команду, організовує навчання медичних працівників, розвиває WASH-напрям, екологічну безпеку, правильне поводження з медичними відходами та допомагає лікарні ставати стійкішою до надзвичайних ситуацій.

Її підхід до роботи можна описати однією фразою: «Якщо проблему можна вирішити власними силами сьогодні — це треба зробити сьогодні».

Створення відділу інфекційного контролю було важливим кроком для лікарні. Однак уже за два дні після його появи реальність змінилася. Почалася повномасштабна війна, Харків опинився під постійною загрозою обстрілів, а перед медиками постали нові виклики.

У таких умовах Анна Літвін почала формувати команду та вибудовувати систему інфекційного контролю фактично з нуля. Потрібно було не лише забезпечити виконання обов’язкових вимог, а й зробити так, щоб принципи безпеки стали частиною щоденної роботи кожного працівника лікарні.

Одним із ключових напрямів стала освіта. Медичні працівники проходили навчання за програмами Всесвітньої організації охорони здоров’я та міжнародних партнерів. Знання потрібно було не просто отримати, а адаптувати до роботи лікарні, яка функціонує в умовах постійних ризиків.

Для дитячої лікарні інфекційний контроль має особливе значення. Йдеться про створення максимально безпечного середовища для маленьких пацієнтів, їхніх батьків і медичних працівників.

«Для Анни Геннадіївни немає інших варіантів, крім тут і зараз», – саме так відгукуються колеги про пані Анну

Перші зміни виявилися непростими. Частина працівників не одразу сприймала нові правила та підходи. Наприклад, відповідно до сучасних вимог у лікарні відмовилися від дерев’яних швабр і почали використовувати спеціальні візки для прибирання, сучасні мопи та кольорове маркування ганчірок залежно від їхнього призначення.

Керівництво лікарні підтримало ці зміни й допомогло із закупівлею необхідного інвентарю. Однак змінити звичку виявилося складніше, ніж придбати нове обладнання.

Анна згадує, що спочатку колектив сприймав нововведення негативно. Були моменти, коли їй навіть хотілося звільнитися. Але поступово нові правила стали звичними. Сьогодні працівники вже самі звертають увагу на ці речі та сприймають високий стандарт як норму.

«Якщо я чогось хочу, то можу змусити це робити, при цьому обґрунтую, чому це треба і важливо. Колеги кажуть, що “для Анни Геннадіївни немає інших варіантів, крім тут і зараз”», — розповідає Анна.

Тепер колеги навіть пропонують їй навчати працівників інших медичних закладів тому, що вдалося впровадити у їхній лікарні.

Важливою частиною цих змін була і залишається підтримка керівництва. Анна наголошує: без неї не вдалося б реалізувати ані створення відділу, ані багато інших рішень, які сьогодні здаються в лікарні звичними.

Частину рішень Анна пропонує після простого розрахунку — що безпечніше, ефективніше і зрештою вигідніше для лікарні.

Так у закладі відмовилися від використання вати та перейшли на спиртові серветки. Анна порівняла витрати на стерилізацію вати — воду, електроенергію, роботу працівника — з вартістю готових серветок. Керівництво підтримало її пропозицію.

Схожий підхід застосували в лабораторії: замість багаторазових скляних капілярів почали використовувати одноразові скарифікатори там, де це можливо.

Для Анни важливо, щоб кожна зміна мала зрозуміле обґрунтування. Саме тому навіть нові вимоги вона намагається перетворити не просто на перелік правил, а на рішення, яке команда розуміє та готова застосовувати.

Навчання в лікарні теж поступово змінилося. Спочатку Анна готувала для батьків інформаційні матеріали та цілі папки з рекомендаціями. Згодом колега запропонувала спробувати формат відео.

Експеримент спрацював.

Тепер команда Відділу з інфекційного контролю самостійно створює короткі відео для працівників, дітей та батьків. У холі лікарні на телевізорі можна побачити матеріали про гігієну рук, поводження з медичними та побутовими відходами, сортування сміття, антибіотикотерапію.

Навчання намагаються зробити максимально зрозумілим та інтерактивним, зокрема використовуючи мультяшні формати для дітей. Колеги забирають такі матеріали у свої відділення, а батьки самі запитують, чи можуть їхні діти долучитися до зйомки відео.

У 2025 році команда лікарні навіть перемогла в конкурсі до Дня гігієни рук, який проводив Центр громадського здоров’я.

За словами Анни, тепер працівники вже не просто приймають нові підходи — вони самі долучаються до їхнього впровадження. Що більше команда навчається, то більше виникає нових ідей та запитань.

Один із найтепліших спогадів Анни пов’язаний із двома маленькими пацієнтками — сестрами-близнючками Машею і Дашею. Дівчатка мають психологічні розлади, і спочатку їм було складно запам’ятати, як правильно мити руки. Команда відділу знову і знову повторювала з ними цю просту послідовність. Одного зимового вечора Анна поверталася додому із донькою. На вулиці її побачили Маша і Даша. Дівчатка підбігли до неї й почали показувати, як правильно мити руки.

Донька Анни запитав, що це означає. «Це робота», — відповіла вона.

За цими двома словами — результат, який неможливо виміряти лише кількістю проведених навчань. Те, чого дитину навчили в лікарні, залишилося з нею і поза лікарнею.

Пацієнти цієї лікарні — переважно діти з неврологічними та психіатричними порушеннями, а також порушеннями опорно-рухової системи. Для частини з них інфекційні ризики можуть бути особливо небезпечними.

Тому команда працює не лише над гігієною рук чи прибиранням. У лікарні поступово змінили підходи до використання антибіотиків та інвазивних процедур. Медики моніторять встановлені катетери, намагаються уникати непотрібних інвазивних втручань та за можливості переходять на пероральні препарати.

Анна розповідає, що сьогодні з лікарями можна дискутувати про нові підходи, накази та рекомендації й разом шукати рішення, які будуть кращими для пацієнтів. Її особиста мотивація в цьому дуже проста:

«Я не лише лікар, я звичайна людина, я мама».

Саме тому для неї важливо, щоб дитина в лікарні почувалася не лише правильно пролікованою, а й у безпечному та комфортному середовищі.

Інфекційний контроль у цій лікарні давно вийшов за межі одного відділу. Разом із керівництвом, партнерами та донорами тут реалізували рішення, які допомагають закладу бути більш автономним та готовим до кризових ситуацій.

У лікарні встановили сонячні панелі, облаштували власну свердловину, створили спеціальне приміщення для тимчасового зберігання медичних відходів. На території є великий контейнер для небезпечних медичних відходів, отриманий завдяки зовнішньому спонсорству.

Важливу роль у розвитку системи відіграла співпраця з партнерами. Зокрема, фахівці ГО “Інфекційний контроль в Україні” проводили для команди навчання. Усі лікарі Відділу з інфекційного контролю пройшли Школу з інфекційного контролю ВООЗ та Національної експертної групи з інфекційного контролю (NEGIC).

Досвід лікарні у поводженні з медичними відходами став основою для навчального курсу, створеного за підтримки ВООЗ та Wash Guardian Group. Так команда змогла не лише впровадити зміни у власному закладі, а й поділитися практичними рішеннями з іншими медичними працівниками.

Частина змін стала можливою завдяки партнерству із ZDOROVI та іншими організаціями.

Під час війни в лікарні облаштували укриття, де разом із батьками можуть перебувати госпіталізовані діти. Там є окремий санвузол, душ, доступ до води та облаштований простір для перебування. У закладі також встановили посудомийну машину. Це рішення дозволило одночасно виконати нові вимоги та раціональніше використовувати воду, електроенергію й дезінфекційні засоби. 

А одного разу під час моніторингового візиту благодійної організації команду запитали, чи є в лікарні кімната жіночої гігієни.

Такої кімнати не було. Анна обговорила це з керівництвом, підготувала перелік необхідного обладнання. Наступного ранку отримала відповідь: починаємо робити. За два тижні кімната була облаштована.

«Що можна зробити сьогодні — робимо сьогодні», — говорить Анна.

Для неї цей випадок — ще один приклад того, наскільки важливий зв’язок між Відділом з інфекційного контролю та керівництвом лікарні. І наскільки багато можна змінити, коли ініціативу підтримують.

Зміни в лікарні починалися не лише з нових правил чи закупівель. Найважче було змінити звички людей. Однак сьогодні саме люди стали головною опорою цієї системи.

Те, що спочатку викликало спротив, поступово стало звичайною частиною роботи. Працівники звертають увагу на інфекційні ризики, підтримують нові підходи, пропонують власні ідеї.

Анна говорить, що без підтримки команди нічого з цього не відбулося б. Так само, як і без підтримки керівництва лікарні та партнерів. У цьому і полягає одна з головних змін: інфекційний контроль перестав бути відповідальністю лише одного відділу.

Історія Анни Літвін — про те, як професійна наполегливість, підтримка керівництва, залученість команди та партнерство можуть поступово змінювати медичний заклад — навіть тоді, коли навколо війна. Про сучасні візки для прибирання і сонячні панелі. Про правильне поводження з відходами та кімнату жіночої гігієни. Про навчання медичних працівників і двох маленьких дівчаток, які одного дня на вулиці показали лікарці, чого вони навчилися.

«Ми завжди виступаємо за запровадження нових сучасних змін, адже це наша репутація як закладу. Ми ставимо в пріоритет безпеку пацієнтів, комфортні умови роботи наших співробітників».

І саме з таких щоденних рішень поступово складається лікарня, яка здатна не просто працювати у складних умовах, а ставати сильнішою.

Ця історія опублікована в межах спільного проєкту ZDOROVI та Міністерства охорони здоров’я України, присвяченого відзначенню українських медичних працівників.