ЗАЩИТИТЕ ОТ ВАКАРЧУКА! Открытое письмо по поводу изъятия из системы высшего образования курса истории Украины

У світі немає жодної країни, котра б в умовах радикальної трансформації суспільства, ознакою якого є вкрай спотворена історична пам’ять і, як наслідок, – низький рівень національної свідомості та почуття громадянської солідарності, свідомо відмовлялася б від оптимальної моделі бачення своєї історії. Невже знову стануть актуальними розпачливі слова Олександра Довженка сталінських часів: “Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним – це Україна”?

Звернутись до Вас нас змушує загрозлива ситуація, що складається в українській освіті. Звертаємось також до всіх, кому не байдужа справа духовного відродження України, розбудови її державності, національної культури та освіти.

Останнім часом з ініціативи Міністерства науки та освіти відбуваються спроби вилучити викладання історії України із системи вищої освіти. Зокрема, в доповіді Міністра науки та освіти України І.Вакарчука на розширеній підсумковій колегії міністерства “Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти” від 2 квітня 2009 р. міститься положення, в якому вказується на доцільність заміни “вузько спрямованого” обов’язкового курсу “Історія України”, який нібито “безпосередньо дублює шкільний”, курсом “Історія української культури”, де під словом “культура” пропонується “розуміти не лише мистецьку діяльність чи літературну творчість, а весь спосіб життя української спільноти, включно з культурою політичною, релігійною, військовою, науковою”. Всупереч декларованому широкому обговоренню вказаного питання, міністр пропонує вирішити його радикальним чином уже цього року. Причому на запланований новий курс виділяється значно менше годин (у тому числі аудиторних), ніж на “Історію України”. На нашу думку, запропоноване реформування та методи його впровадження є непродуманими, поспішними і такими, що можуть призвести до руйнації системи базових гуманітарних дисциплін вищої школи України. Це особливо небезпечно в сучасних умовах регулярних інформаційних атак на свідомість молоді вкрай суб’єктивістських проросійських уявлень про історичне минуле.

Автори “реформістських” проектів мусять усвідомити, що ліквідація курсу історії України у вищій школі позбавить сучасну молодь чи не єдиного джерела адекватних уявлень про історичне минуле українського народу і завдасть серйозної шкоди нашій державності. Вважаємо, що курс “Історія України” справді потребує вдосконалення і запровадження інновацій, основним змістом яких має бути перехід від подієвого до проблемно-концептуального викладу історичного процесу, але не ліквідації чи підміни його значно вужчою за предметом і змістовим наповненням дисципліною, що видно із самої назви “Історія української культури”. Навіть нефахівцям зрозуміло, що історія будь-якої країни чи народу включає в себе не тільки їхні культурні досягнення, а й величезний пласт суспільного буття, який відображається в державно-політичних інституціях, економічній інфраструктурі, соціальних та національних рухах тощо.

Викладання курсу “Історія України” у ВНЗ України в жодному разі не можна розглядати як механічне дублювання аналогічного курсу в середній школі. Насамперед, через вікові відмінності між учнями та студентами. Багаторічний досвід роботи у середній та вищій школах свідчить, що формування особистості, її світогляду та моралі під час отримання вищої освіти відбувається на принципово інших психолого-фізіологічних засадах. До того ж, значна частина абітурієнтів, які останніми роками поповнюють ряди студентського контингенту ВНЗ України, потребують суттєвого розвитку їхніх знань з історії.

Зрештою, задумана “реформа” підриває суспільне значення історії як соціально організуючої науки та авторитет історика в українському суспільстві.

Вимагаємо припинити спробу вилучити курс історії України з навчального процесу у вищій школі та встановити чіткі державні норми його викладання.

Сподіваємось, що наше звернення не залишить байдужими широкі кола української громадськості.

Під листом підписалися:

Віталій Щербак – доктор історичних наук, професор, декан факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія»;
2. Юрій Мицик – доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», зав. відділом пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України;
3. Ярослав Калакура – доктор історичних наук, професор, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка;
4. Юрій Терещенко – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету;
5. Віталій Масненко – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького;
6. Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор, зав. кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія»;
7. Федір Турченко – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету;
8. Сергій Лях – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії України Запорізького національного університету;
9. Сергій Світленко – доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Дніпропетровського національного університету;
10. Анатолій Морозов – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького;
11. Василь Мельниченко – кандидат історичних наук, професор, директор Інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького;
12. Ігор Срібняк – доктор історичних наук, професор, директор Інституту східних мов Київського національного лінгвістичного університету;
13. Марина Палієнко – доктор історичних наук, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка;
14. Леонід Залізняк – доктор історичних наук, професор, зав. відділом кам’яної доби Інституту археології НАН України;
15. Віталій Отрощенко – доктор історичних наук, професор, зав. відділом енеоліту та бронзової доби Інституту археології НАН України;
16. Віктор Брехуненко – доктор історичних наук, зав. відділом історії та теорії джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України;
17. Юрій Легун – доктор історичних наук, директор Державного архіву Вінницької області;
18. Олексій Струкевич – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри і політології Вінницького державного університету ім. М. Коцюбинського;
19. Борис Хорошун – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри теорії та історії держави і права Київського національного транспортного університету;
20. Ганна Швидько – доктор історичних наук, професор Національної гірничої академії (Дніпропектровськ);
21. Валерій Степанков – доктор історичних наук, професор Кам'янець-Подільського національного університету;
22. Анатолій Бойко – доктор історичних наук, професор, професор кафедри джерелознавства та історіографії Запорізького національного університету;
23. Георгій Шаповалов – доктор історичних наук, директор Запорізького обласного історичного музею;
24. Володимир Кривошея – доктор історичних наук, головний науковий співробітник відділу соціально-політичного історії Інституту політичних і етносоціальних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України;
25. Богдан Андрусишин – доктор історичних наук, професор, директор Інституту політології та права Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова;
26. Володимир Борисенко – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії України Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова;
27. Тетяна Осташко – кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу Української революції Інституту історії України НАН України;
28. А.В. Губа – кандидат історичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
29. С.В. Бережная – кандидат історичних наук, доцент, декан історичного факультету Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
30. Тетяна Пікалова – кандидат історичних наук, доцент, зав. кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
31. В.Я. Білоцерківський – доктор історичних наук, професор Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
32. Л.М. Пліско – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
33. І.С. Мартинова – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
34. О.С. Гончарова – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
35. О.М. Богдашина – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
36. Неоніла Сорочан – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди;
37. В.І. Танцюра – доктор історичних наук, професор Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна;
38. Д.М. Чорний – доктор історичних наук, професор Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна;
39. С.М. Куліш – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна;
40. Л.Ю. Посохова – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна;
41. М.З. Бердута – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна;
42. М.М. Олійник – доктор історичних наук, професор Східноукраїнського філіалу Міжнародного Соломонова університету (м. Харків)