Справа Голови ЦВК: непрофесіоналізм правоохоронців, безнадійність і провал

Цілий грудень місяць 2016 року шпальти в ЗМІ рясніли гучними заявами та інтерв’ю очільників Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з приводу повідомлення ними про підозру та подальших намагань притягнути до кримінальної відповідальності Голову Центральної виборчої комісії України Михайла Охендовського. Одна з найбільш резонансних справ, викриття високопосадовця такого рівня, так би мовити - «жирна риба», корупційний ланцюжок Партії регіонів - такі були заголовки численних інтерв’ю та публікацій. Та як у в нашій країні протягом останніх 2-2,5 років стало вже звичним – зробили резонанс, «замилили» очі, пропіаритись, справити враження на публік, пошуміти та й забути, що, скоріш за все, буде і по даному провадженню. Але, ми не повинні забувати про грубі порушення прав наших громадян, допущені під час таких піар-акцій, саме тому я і хочу нагадати суспільству про цю «знакову» справу, яка, як і багато інших, відображає саме непрофесіоналізм та некомпетентність теперішніх українських правоохоронних органів.

Слідкуючи за цими подіями та висловлюваннями керівників названих правоохоронних органів щодо даного провадження, мені, як правоохоронцю з більш ніж 37 річним стажем роботи, відверто кажучи, стає соромно і одночасно - сумно. Поясню чому.

Нагадаю, що пану М. Охендовському антикорупційними органами інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 і 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, чинних на час їх скоєння (2010-2012 роки), а саме – одержання хабарів у великому і особливо великому розмірі особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Як відомо, одержання хабара означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Хабар може даватися хабародавцем службовій особі особисто або через посередника.

Тобто, склад цього злочину передбачає як мінімум 2-х учасників: хабародавця та хабароодержувача. Тому, у будь-якої людини, навіть не обов’язково юриста, виникають закономірні питання: хто в цій справі хабародавець і за які конкретні дії М. Охендовського йому начебто передавались ці хабарі, і тим більше - чи доказана сама подія цього кримінального правопорушення, а саме: час, місце, спосіб та інші обставини цього злочину; якими доказами доведено факти дачі чи тим більше одержання саме Охендовським хабара (чи хабарів), адже ні відео- чи аудіофіксації цієї події немає і не могло бути, бо негласні слідчі (розшукові) дії, такі як контроль за вчиненням злочину, не проводились, названі кошти ніким не помічались і відповідно як хабар у підозрюваного не вилучались.

Як вбачається із інформації ЗМІ, реєстрація цього провадження та тим більше зміст повідомлення про підозру Голові ЦВК України ґрунтується лише на рукописних записах в так званій «амбарній книзі» або ще як її назвали журналісти – «чорній бухгалтерії» Партії регіонів, яка має невідоме походження та не встановлена, як така, що містить беззаперечні достовірні дані. До цього часу для суспільства не зрозуміло, яким чином ці документи опинилися у тих же керівників правоохоронних органів Трепака і Авакова, з якого часу вони ними володіли, чому останні легалізували їх саме в конкретний період часу, а не раніше, чи немає в їх діях ознак приховування слідів злочинів чи речових доказів і т.д.? Я так розумію, у детективів НАБУ немає відповідей і на питання: хто вів названу «книгу»; чиїм почерком вносились записи та чи являються вони придатними для ідентифікації, якщо врахувати, що це лише копії. Усе це особисто у мене викликає великий сумнів, навіть не дивлячись на те, що НАБУ стверджує про наявність доказів оригінальності даного документу (переконаний, якби такі докази були, то вже б про них керівництво Бюро відзвітувало).

І насамкінець. Навіть єдиний ймовірний доказ, який міг би підтвердити хоча б факт одержання Охендовським зазначених в записах невідомої особи грошових коштів, не є доведеним. Так, перша почеркознавча експертиза, яка проводилась для ідентифікації нібито підпису Охендовського в цій книзі, не підтвердила його належність вищевказаній особі, а друга експертиза з цього ж приводу обґрунтовано спростовується адвокатами як нікчемна.

Ще більшим припущенням НАБУ є їх доводи про те, що по епізодам отримання, начебто, інших частин хабара (чи хабарів), які також інкримінуються підозрюваному, за нього розписувалась ніби третя особа. Твердження керівника САП (дослівно): «Незважаючи на те, що про одержання цих грошей підозрюваний власноручно не розписувався, встановлено, що їх видачею займалась та ж особа, що і у випадках отримання ним коштів за відрядження, що дозволяє стверджувати про їх достовірність», - свідчить саме про непереконливість позиції правоохоронців та про поспішне вручення ними такої підозри, яка фактично побудована на припущеннях.

Ще раз змушений нагадати шановним борцям з корупцією, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. А тому заявляю, що, виходячи із нинішніх даних в матеріалах кримінального провадження, зареєстрованого на підставі такої, за припущеннями правоохоронців, «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, зібраних доказів вини того ж М. Охендовського не вбачаю.

Ще більш неприйнятним для держави, яка декларує наміри одержати безвізовий режим із Європою, є подальші дії НАБУ і САП, які на викладених вище припущеннях клопотали перед судом взяти під варту названого підозрюваного та визначити йому заставу у розмірі 1,2 млн. гривень. І цілком закономірно, що суд, не дивлячись на теперішній тиск на суддів, їх залякування, відхилив це клопотання та обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання до 13 лютого 2017 року.

Далі, фактично програвши цей процес в суді, наші антикорупційні органи заявили про те, що будуть оскаржувати таке рішення в апеляції і ретельно шукатимуть докази причетності нинішнього Голови ЦВК вже до інших злочинів, що може свідчити не про наступальність їх дій з метою недопущення уникнення від кримінальної відповідальності (я підкреслюю) винної особи, в чому я сумніваюсь, а скоріше – про явний обвинувальний ухил в їх діях та про якусь особисту зацікавленість (захистити честь мундира) або може навіть, вибачте, і виконання чийогось замовлення.

З урахуванням викладеного, ще раз хочу нагадати детективам НАБУ і прокурорам САП про те, що завданням кримінального провадження є вимога Закону і про те, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений чи засуджений та жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. У разі порушення цих приписів правоохоронці повинні нести відповідальність за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності, що цілком обґрунтовано обіцяють адвокати підозрюваного. Окрім цього, треба мати на увазі, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, посягання на свободу і особисту недоторканність, а також і можливий факт «політичного» переслідування можуть бути підтверджені і у Європейському суді з прав людини, що вкотре нанесе непоправної шкоди як іміджу України (який і так майже відсутній), так і прямі матеріальні збитки, які змушена буде понести держава у разі підтвердження порушення прав людини за рішенням цього Високого суду.

Слідкуючи, до речі, за усіма гучними провадженнями, які розслідують сьогодні правоохоронці, вбачаючи усі ті промахи і кричущі факти порушення прав громадян, складається враження, що слідчі, детективи, прокурори і судді поступово наближаються до того стану, коли починають навмисно ігнорувати вимоги і процедуру кримінального процесу, ухиляються від виконання вимог Конституції України та не звертають уваги на наслідки відвертих порушень прав громадян та умисного незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності. Наприклад, для мене сьогодні є неприйнятним, коли на показаннях однієї особи людину можна затримати, взяти під варту, повідомити їй про підозру, я вже не говорю про масові обшуки у громадян без будь-яких законних підстав, в т.ч. і під гаслами боротьби із корупцією, коли на підставі, Ви тільки вдумайтесь, рапорту оперативного працівника правоохоронного органу суди арештовують за клопотанням слідчих і прокурорів цілі майнові комплекси або всі рахунки комерційних підприємств, які не мають ніякого відношення до предмету розслідування, і т.д. В нинішніх правоохоронних органах панує безлад та безкарність, за які рано чи пізно доведеться відповідати, проте чомусь ніхто про це навіть і не задумується…

І наостанок, я ні в якому разі нікого не захищаю, в т. ч. і Охендовського, чи інших представників режиму Януковича, у кожного з них достатньо можливостей обрати собі адвоката і мати їх скільки дозволяє закон. Я лише звертаю увагу на порушення процесуальних прав громадян, хто б вони не були. Вину чи невинуватість осіб повинен встановити лише законний, я підкреслюю, та справедливий суд.

Якщо порушення конституційних прав громадян починаються вже в такому масштабі, як зараз, то в подальшому ми створимо справжню «поліцейську державу», в якій кримінальні переслідування будуть нормою, а кожен громадянин буде під загрозою затримання чи взяття під варту у разі «необхідності». Сьогодні ми проігноруємо порушення прав абсолютно незнайомої для нас людини, а завтра такі порушення та зловживання можуть бути застосовані до кожного з нас, тому цього не можна допускати.

Чим завершиться справа Охендовського, як і багато інших резонансних справ, для мене чітко зрозуміло.

Прикро.

Олексій Баганець, екс-заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України, адвокат