Богдан Войцеховський розвіяв туману над деталями деяких військових операцій.
Добровольчий батальйон «Київ-2» ще за створення був оповитий шлейфом міфів та чуток. Період участі підрозділу у бойових діях теж неодноразово ставав «натхненням» для фейкових провокацій противника. Богдан Войцеховський, у минулому командир батальйону "Київ-2" (позивний "Сотий") та солдат цього підрозділу (позивний Костиль) трохи розвіяли туману над деталями деяких військових операцій, в яких брав участь підрозділ, висловилися про участь певних особистостей - які з них поступово стають вже історичними постатями, а хто шукає собі медійних дивідендів.
Про батальйон
«Київ-2» почали формувати навесні 2014 року на базі Міністерства Внутрішніх Справ. В квітні 2014 року уже був сформований перший кістяк. В основному то були хлопці з Майдану – більшість з "афганської сотні". Приходило багато колишніх співробітників міліції і військовослужбовців. У нас був дуже різношерстий склад, вважаю, що нам з цим пощастило. Люди були дуже різні, коли багато знань зливається в одному казані, в результаті виходить щось нове. Завдяки цьому ми «виїжджали» в різних делікатних ситуаціях.
Коли ми формувалися, базу нам, звичайно, ніхто не дав. Ми заїхали в колишнє мисливське господарство Януковича "Сухолуччя". Там і стала тренувальна база батальйону. Хлопці там жили, тренувалися, там формувалися підрозділи, які вливалися потім в батальйон.
Перше наше завдання - в зоні АТО під Дебальцеве, в містечку Чорнухине - 10 км від Дебальцевого. Дебальцеве - це ще Донецька область, а Чорнухине вже Луганська область. Це було наше бойове хрещення. Звичайно ми були як сліпі кошенята. Ніхто не знав – що, де відбувається. Ні вояки, ні ми не знали. Такий розгардіяш. Напевно, завдяки тому, що в нашому підрозділі був багатонаціональний склад. У нас були в батальйоні християни, євреї, мусульмани. І ось все боги зробили так, що ми без особливих втрат був тільки нажаль один двохсотий, з іншого боку на щастя, що тільки один, звідти вийшли.
Після цього нас передислокували на Волновахи. Завдання - пропускний режим, недопущення контрабанди та порядок в самому місті. Виїзні блокпости, постійне патрулювання міста і ближніх сіл. Роботи вистачало.
Про контрабанду
(В 2015 році в соцмережах активно поширювалася інформація щодо участі батальйону в контрабандних схемах та вбивствах. В більшості випадків інформація виходила від Дмитра Цвєткова, який представлявся колишнім службовцям батальйону «Київ-2»)
Я довго не хотів це коментувати, влазити в чвари. Цвєтков особистість дуже специфічна. Все моє знайомство з ним полягало в тому, що я намагався його з батальйону прибрати. Я мав інформацію, що він з товаришем перед виїздом напилися, почали штиркати один в одного зброєю. І це тільки по приїзді з тренувального табору. Я вишикував весь підрозділ, перед строєм забрав у нього зброю, посвідчення. І сказав - завтрашнім рейсом їдете на Київ. Людину це, мабуть, дуже образило. Він такий честолюбний хлопець. Після цього мої заступники мене вмовили: "Давай залишимо, людей не вистачає, всі на нервах". Отже, цю людину ми залишили.
Те, що він потім почав писати з приводу якихось вбивств... Ви уявіть картину. На блокпосту купа людей. Прикордонники, СБУ. І людина пише, що я особисто забив людину прямо на блокпост? Мені не було чого робити? Він ще писав, що я забрав якусь суму - в рублях і якусь в гривнях.
Тому з приводу цієї людини, я коментувати нічого не хочу. Він у нас був рівно півтора місяця. А потім у київській квартирі, в бронежилеті в бронежилеті писав, що йому хтось погрожує, мовляв, з приводу того чим ми займалися в Волновасі.
Контрабанда - це велика і складна тема. Через блокпост проходили тисячі автівок. Ось людина, яка живе в Докучаєвську, це територія "ДНР". Він маленьким бусиком возить, наприклад, рибу і якісь банани. Це контрабанда або не контрабанда? Вони громадяни України. Вони поїхали до Маріуполя і купили. Вони кажуть - ми купили для свого користування кілька ящиків. Мене можна звинувачувати, що я пропускаю контрабанду? Думаю, що ні. Це громадяни України вони мають право переміщуватись. Або коли під'їжджають до мене колеги зі спеціальних підрозділів, і говорять, що для проведення спецоперації треба пропустити, наприклад, 4 опечатані фури… Воювати з ними я не буду. У мене інші завдання. Звичайно, вони ці фури ввезуть. Потім з'ясовується, що в цих фурах, за чутками, були сигарети, що то їхній заробіток. Це контрабанда чи ні? Тобто це я пропускав? Ні. І всі люди, які проходили через цей блокпост, нас пам'ятають. Не було ніколи ніяких проблем. Так, проблеми були у тих людей, які нахабно поводилися, особливо співробітники міліції Донецької області, які намагалися, наприклад, лізти без черги. У них бувало і колеса лопалися ... всяке бувало. А з нормальними людьми ми нормально себе вели і відповідно нормально вчиняли.
Щодо розмов про вбивства. До нас там стояла 72-га бригада. В ній був військовослужбовець Костаков, який керував розвідкою. У нас в підрозділі були представники С14, "Свободівці", у нас служив Євген Карась, достатньо відома особистість. Євген мене і познайомив з Костаковим. Я з ним зустрічався рівно два рази. І ось зараз в інтернеті мусуються чутки, що знайшли під Волновахою труп Костакова. Що якимось чином я і мій підрозділ причетний до того вбивства. Тому, що десь інформація в інтернеті пройшла, що хтось бачив, як він сидів у нас на блокпосту прикутий до батареї. Я це навіть коментувати не хочу. Це брєд сивої кобили, який просто не натягується нікуди.
Дмитро Цвєтков писав не тільки в соцмережах. Він писав в Адміністрацію Президента, в Генеральну Прокуратуру, Міністру внутрішніх справ, всюди писав. Влада на листи реагувала. Викликали людей, опитували. Мені ставили питання, людям, які були в цей час на блокпосту. І найцікавіше, що ніхто толком нічого сказати не може. Кожен якийсь шматочок, десь щось бачив, десь щось чув. Але загалом сходиться до того. "Звідки ти знаєш? А мені сказав той...". Це як з контрабандою, в продовженні тієї теми. Той-таки Цвєтков пише, що громадянин Войцеховський, мало не мультимільйонер, 400 000 доларів на місяць заробляв на блокпосту. Він пише, що 10% йшло на потреби батальйону, а інше я клав собі в кишеню. Але уявіть ці суми! У людини якісь проблеми з мозком. 400 000 доларів на місяць ...
Так, ми ніколи особливо не голодували. Слава Богу, волонтерів до нас дуже багато їздило. Хлопці з Конотопа, з Яготина, вірменська діаспора. Ми підгодовували ще й 72-гу бригаду. І годували, і взували. І ще місцевим допомагали, в лікарню возили надлишки, в дитбудинок.
Я думаю, Цвєтков сам від себе, можливо, через образи, почав писати. Але ви знаєте, як це зазвичай буває? У спецслужбах є такий термін - "використовувати в темну". Дуже часто це відбувається і в даному випадку цей, ну як його назвати, "корисний дурник", для тих людей. Це виття підхоплюють так звані "ЗМІ" "Новоросії", російські ЗМІ. Вони і так там пишуть, що ми немовлят їли, бабусь ґвалтували у яких епілептичні припадки. Ось це виття піднімається.
Про цю людину я найменше хочу говорити. Як в будь-якому підрозділі, у нас була група товаришів, які спочатку мутили воду. Я завжди до цього ставився спокійно. Якщо люди роблять свою роботу і до них питань немає, а там начебто питань не було. Та прапор їм в руки, хай, що хочуть те й роблять…
Про «Звіра» та «торгівлю зброєю»
У батальйоні Київ-2 служив відомий активіст Майдану, заступник легендарного сотника афганської сотні Олега Михнюка - Антон Примушко. Спочатку був командиром роти потім, начальником штабу батальйону. Уже в самому кінці існування батальйону, перед тим як всі батальйони злили в один полк "Київ", київським главком. "Звірик", позивний його "Звір", був начальником штабу. Антон це легендарна особистість. Я на війну взяв тільки дві своїх гвинтівки, вони з нами працювали в підрозділі. У Антона було сім гвинтівок. Він всі їх взяв. Антон проходив строкову службу в Афганістані, служив в органах правопорядку, тоді ще - міліції. Він любить зброю. І її в нього багато. «Звір» стояв біля витоків створення батальйону. Навколо нього гуртувалися всі хлопці з Майдану. Це та особистість, про яку можна сказати "роль особистості в історії".
В певний час в ЗМІ та соціальних мережах активно поширювалась інформація, що Антон був спійманий на торгівлі боєприпасами. Але якби Антон був спійманий на торгівлі боєприпасами, він би сидів. Ми починали службу, у кожного був пістолет, який видали в МВС з двома магазинами і автоматом з чотирма магазинами. Коли ми виходили звідти, у нас були СПГ, гармати, БТРи, важкі кулемети. При чому з усього перерахованого нам видавали в МВС одиниці цієї зброї. Все інше підібрано на полях боїв, знайдено, відбито. Коли ми виходили з зони АТО (добре, що я заздалегідь проконсультувався з керівництвом, переписали всю зброю, яка у нас була, всі боєприпаси, міни, все що ми вивозимо, кожну одиницю - і завірили в місцевому райвідділі.
Виходили ми кількома групами. У Волновасі є така контора – «Зернотранс», ми попросили у них велику вантажівку з високими бортами, щоб везти цю зброю. Так вийшла найбільша частина підрозділу. Це той час, коли ще міліцейські підрозділи були на самій передовій. Антон крайнім виходив з Кряківки. Їхав бусиком, який був напакований зброєю, яку вони вивозили окремо зі свого опорного пункту.
Наша машина під'їхала під Главк у Києві. А нас в Главку з цією зброєю не приймають. Вони кажуть - ми вам цю зброя не видавали, дівайте її куди хочете. У нас на той час вже була база в Калинівці під Броварами. Ми з цією машиною поїхали туди на базу під ранок. Годині о 10-й ранку починається рух. Бігають якісь люди навколо бази в масках з автоматами. Кричать, ми управління "К" СБУ, і намагаються лізти через паркан до нас на базу. Наш хлопчик говорить, - дурник, куди ти лізеш. Ми ж стріляти будемо.
Ми підрозділ "К" СБУ. Ну раз ви підрозділ "К" зайдіть через КП, вас же ніхто не тримає. То дійсно був підрозділ "К", ми у них перевірили документи, порозумілися. Вони зайшли до нас спокійно зі своїм старшим. Кажуть, ось у нас інформація, що тут не врахована зброя. Кажу добре. Ось тут вантажівка, перевіряйте. Вони кажуть ми тут перевіряти не будемо, її дуже багато. У підсумку, через керівництво ми заїхали до нас в Главк. Разом з ними. Вони нас супроводжували. Кожна одиниця зброї викладалася і перевірялася за списком. Звір їхав на цьому бусику, повертався вночі. Він живе під Києвом. Відповідно цим бусиком заїхав до себе додому, щоб вранці приїхати на базу.
Відповідно вранці до нього приїжджають ті самі "Кашники" і говорять - ви ховаєте зброю. Торгуєте зброю і ховаєте. Ну я розумію, людина продає автомати пістолети, то що стрілкітня. Але у нас цієї зброї практично не було. У нас були важкі кулемети, у нас були ракетні установки, гранатомети у тій великій машині. У нього були протитанкові міни. Ось куди можна продати протитанкову міну? Куди її можна використовувати, в якихось диверсійних цілях? Написали, що у нього під час обшуку було знайдено гранату і ще щось. Це все звичайно вилучили плюс вилучили його зброю. Тобто ту , яка була за дозволами. Плюс вилучили нашу машину, яка була батальйонна. А галас було піднято, що батальйон "К-2" торгує зброєю.
Ну я себе відчув збройним магнатом. Вантажівками зброю продаю. Та якби ми торгували зброєю, нас би не просто закрили. Нас би порвали як тузик грілку. З усіма з ким я служив в підрозділі я можу сидячи розмовляючи дивитися в очі сказати - мені не соромно. Я не ховався у них за спинами. Ми їли за одним столом. Ми ходили в одній формі. Практично 80% часу я провів в АТО, за винятком того коли мене викликало керівництво і коли мене намагалися використовувати в якихось масових заходах тут в Києві.
Про дружбу з "Миротворцем"
В «К-2» служли відомі волонтери проекту «Миротворець» Ігор Савчук та Ярослав Бондаренко. На початку для мене вони були звичайні бійці, хлопці з Майдану. Ще до того, як ми виїхали в зону АТО наприкінці літа, вони вже їздили в зону АТО, проводили якісь свої акції.
Наряди нашого підрозділу працювали по всьому Волноваському району на блок-постах починаючи від Гранітного, там, де передова і закінчуючи Новотроїцьким і Оленівкою. Спочатку ми перевіряли у людей паспорти і все. Будь-яка людина з бандформувань могла проїхати. Потім надійшла пропозиція, і від цих хлопців зокрема. Там також були хлопці з С14, "свободівці". Вони всі просунуті в комп'ютерній техніці. В результаті ми почали перевіряти людей по базах. Я побачив, що у цих хлопців виходить. Я не бачу сенсу забивати цвяхи мікроскопом – ці люди були виведені в окрему групу. Коли не вистачало людей, вони чергували на КП.
Потім в певний період до мене звернулося керівництво Донецького главку поліції - та система яка у нас працювала в Волновасі була дуже затребувана. Коли лінія фронту встановилася, зайшли прикордонники, Нацгвардія. Вони всюди почали ставить свої блокпости. І попросили, щоб ці дві людини їздили по цих блокпостах. Заступник начальника Донецького главку з ними їздив. І вони всюди налаштовували систему роботи по базах. Тому, я можу сказати, що ці люди зробили багато роботи. Я до цих людей ставлюся з повагою. Те, що вміють робити вони, не вмію робити я.
Коли ми почали цю роботу, вони познайомилися і з хлопцями з нацгвардію і СБУ. Ці хлопці були на розрив. Вони і зараз спілкуються з тими хлопцями з СБУ, які займаються цими питаннями. Кількість цих людей, які пішли в розробку, назвемо це «чистилище», завдяки їхнім системам, обчислюється в тисячах. Ще раз повторюю, людина з комп'ютером в наш час може зробити набагато більше ніж я з автоматом і пістолетом. Зараз Ярослав з Ігорем шукають правду, викривають людей, які заробляють гроші на війні. Судячи з того, який резонанс це викликає, Ярослав з Ігорем дуже комусь заважають.
Про «скалку в оці» і «аватарки» політичного піару
Нехай мої слова оцінюють люди як вважають за потрібне. Ми були як мертвонароджене або незаконнонароджене дитя. Наче якесь кошеня кинули в війну, не переймаючись, чи випливе. Тоді потрібні були такі люди. Тому що відбувалася навколо незрозуміла ситуація. Кожна людина зі зброєю була на рахунку. Тому ми туди поїхали. Ми виплили. Вижили. Не завдяки, а всупереч. І потім, коли вже пройшов цей час, не зовсім розуміли, що з нами робити. Просто за кожним батальйоном стоять якісь люди. Або політичні партії, або пару якихось народних депутатів, які їх фінансують. І ці батальйони - це піар якоїсь політичної партії. Тому, що потрібно людям показати, що наші люди знаходяться на війні. Наші аватарки. З іншого боку, може якихось політичних конкурентів приструнити. Сказати, - чуєш, приїдуть з фронту, вони тобі покажуть "кузькіну мать". Мені досі ставлять питання, пацани, а ви чиї? Да ні чиї ми.
Про нас можуть писати що завгодно - нас багато чого було, ми теж не ангели. Але ми намагалися не займатися фігньею. І це можуть сказати люди у Волновасі і всюди. І я цим людям можу дивитися всім в обличчя.
Про нагороди і висновки
Я давно хотів поставити жирну крапку по батальйону. Цього підрозділу давно вже немає, але я пишаюся, що цей підрозділ був. Я познайомився там з величезною кількістю хороших людей. Я не можу себе виставляти білим і пухнастим. У мене було моє керівництво, перед яким я ніс відповідальність. Але я ніколи нікому нічого не «заносив». І на цій війні я не отримав жодної нагороди. Ось цим я пишаюся. У мене немає державних нагород. Взагалі. У мене тільки є нагородна зброя, завдяки генералу Терещуку. Величезне йому людське спасибі. І все. І я тільки з цієї війни виніс те, що, напевно, став мудрішим. У мене більше було якогось юнацького ентузіазму. Якось в більш рожевому світлі на людей дивився. По війни я трошки помудрішав.
Якщо зірки хтось запалює це комусь потрібно. Якщо гасить це знову-ж комусь потрібно. І у нас так вийшло в батальйоні. У нас всі настільки яскраві особистості були. Той-таки Звір, пацани з С14, Аміна Окуева, Царство їй Небесне, Ярослав з Гораном. Всі особистості. Це дорослі самодостатні люди. Були й такі, хто трохи побувши на війні, починав розуміти, що більше користі принесе, повернувшись в бізнес, допомагаючи армії. Всім їм честь і хвала.
«К-2» вже немає. Підрозділ свою функцію виконав. Ми намагалися робити свою роботу чесно. І я це, не приховуючи, можу сказати будь-якій людині дивлячись йому в обличчя. З тими, з ким перебував разом на війні в одному окопі. Я ніколи не ховався за спинами пацанів. Я завжди був з ними. Їв з ними, спав з ними. Я їх всіх поважаю за їхню роботу. Навіть тих, хто займається фігнєю. Але для цього є суди світські які повинні цим займатися, спецслужби, і є вища справедливість.
Я зараз перебуваю на службі в поліції, хочу, служити цьому закону і захищати цей закон. Хочу, щоб моя вісімнадцятирічна дитина не говорила мені, - тато ось я поступаю в закордонний виш і хочу там залишитися. Хочу, щоб діти прагнули жити у нас в країні, щоб в цій країні був порядок. Якщо знову буде, назвемо це пафосними словами - батьківщина в небезпеці, у нас є кістяк. Навколо нас м'язи наростуть. Тобто у нас фактично є готовий підрозділ, що готовий захищати цю країну, її суверенітет і незалежність. Я намагаюся дистанціюватися від тих подій, що зараз відбуваються. Намагаюся ні в якому разі не забруднитися. З тієї простої причини, що те, що відбувається у нас в країні, для мене не зовсім зрозуміло. Я нічого не розумію. І хто керує цією країною я теж не розумію.
вологість:
тиск:
вітер:
