Украина изначально создавалась как анти-Россия?..

Пішов гуляти інтернетом мій блог про те, що росіяни – єдиний слов'янський народ, який не має коляд. Дивує реакція читачів, які щодо цієї думки заперечень не мають, тим більше, що я підкріпив її цитатами російських етнографів, зате просто хором заволали, що росіяни не слов'яни, а угро-фіни.

Воно, звісно, можна продовжити й далі товкти в ступі цю благу вість. Однак приналежність того чи іншого народу до конкретної етнічної групи визначається не за мордою ліца, не за розміром черепа, не за ДНК, не за кольором волосся і, тим більше, не за лютим і жорстоким характером. А!!! – за мовою.

Тому угорці – угро-фіни, хоча слов'янської крові в них більше, ніж в росіян. Те саме можна сказати про румунів – вони належать до романських народів, але мають високий відсоток слов'янського походження.

Усі ці волання про росіян як угро-фінів нічого не дають, бо ніхто їх з групи слов'янських народів не вилучить. Тим більше, що вони успішно проковтнули і перемололи добру чверть українців, сотні тисяч поляків, німців, французів, шведів і т. д.

Тому це так: єдиний слов'янський народ, у якого нема не тільки коляд, а й національних назв місяців, нема національного, а не імперського гімну, як нема й прапора та герба. У них не проступають сльози на очах, коли лунає гімн. У них нема жодного елемента національного одягу, який хтось радо носив би в наш час. Касавароткі, штани у смужку, фуражки, кафтани, сарафани – все це антураж пєсні і пляскі, а не сучасного життя.

Путін на пару з Кірілом Гундяєвим не втомлюється повторювати, що ми з росіянами один народ. Влітку минулого року на Лєбєдінському гірничо-збагачувальному комбінаті Путін проголосив: «Считаю, что у нас один народ и разницы практически никакой нет. Есть культурологическая, языковая окраска немножко другая. Причем для меня, например, своеобразие культуры украинского народа, на мой взгляд, это очень дорогого стоит. Это действительно богатая культура. Но в целом, по сути-то, один народ. И он очень терпеливый».

На прес-конференції 14 грудня уже підійшов інакше: «Кто-то считает, что Украине лучше развиваться в качестве независимого государства. Наверное, так тому и быть, если люди так решили. Если люди так считают – так и нужно сделать». Тут цікаве оце «нужно сделать». Себто у нас іще все в майбутньому? Ми ще недороблені?

Я нарахував більше двох десятків висловлювань Путіна на тему «адін народ». Одне з них навіть підводить під цю сентенцію історичну базу: «Славянский мир сложно развивался. Сама Россия складывалась сложно из многих славянских племен. В конце концов, образовалась Русь, центром которой был Киев. И это дает мне право говорить, что в основе своей мы – один народ».

Тобто спочатку «складывалась сложно» Росія, а вже потім утворилася Русь! І це геніально.

Якийсь Олег Мономах, що живе в Києві і публікує свої псевдоісторичні опуси на сайті «Столетье», з цього приводу зазначає: «То, что Владимир Путин время от времени вновь и вновь говорит о русских и украинцах как об одном народе, делая в теме разные акценты, – абсолютно, на мой взгляд, правильно. Тема должна оставаться в дискуссионном пространстве, кто бы ни полагал, что теперь мы «небратья навек», что победила другая точка зрения».

Як бачимо, є в Україні люди, які чекають на оці путінські заклинання. Вони очевидно їх надихають не зневірюватися, що колись ми таки зійдемося, як розсварена парочка.

Адже «давно (?!) не секрет, что Украина изначально создавалась как анти-Россия, для ослабления единого русского народа. Но ни в коем случае не для благоденствия Украины... От «независимой» Украины добились того, чего хотели, – превратили её в потенциально опасную бомбу под боком России». Бо «всё в мире имеет своё назначение. Щелкунчик сделан для колки орехов, бен Ладен – для взрыва небоскрёбов, Украина – для уничтожения России».

Я віддавна так і трактував для себе оцю ненависть до України, яку, як цезій, випромінює кожен росіянин. України просто не повинно було бути. Її треба було задушити ще в зародку, відразу після Переяславської ради, а Західну Україну, зіпсовану підступними австріяками і не менш підступними поляками, ніколи не приєднувати.

Для того, щоб вважати нас і їх одним народом, для пересічного росіянина досить постановити для себе, що і мова у нас одна. Ну, добре – з деякими несуттєвими відмінностями. То чому ж нас не об'єднати? Хоча в Європі немало народів, які живуть поруч, розмовляють спорідненими мовами і які можна теж проголосити одним народом. Можна тільки уявити, яка радість охопить Європу, коли туди завітає великий об’єдєнітєль Кіріл всія Європи. А то ж вони у темноті своїй, як заблудлі вівці.

І взагалі навіщо стільки мов? Коли є така багатюща русская рєчь. Правда, щодо її древності у деяких несвідомих осіб великі сумніви. Якось воно так виходить, що усі так звані російські слова – вторинні і походять зі староболгарської, а вся наукова та абстрактна лексика сумлінно скалькована з німецької та латини не ким іншим, як хохлами Прокоповичем і Яворським. Подумати тільки! Навіть ісконно русская «изба» походить від «истоба», а та – з німецької «штубе»!

На прикладі одного-єдиного слова «долоня» можна задемонструвати, чия мова давніша. Як? Та так, що в усіх слов’янських мовах це слово походить від старослов’янського «длань» і споріднене зі словами «діл», «долина», і тільки у росіян покруч – «ладонь». Ну це так, як ми з німецького ТАЛЄРА сотворили ТАРІЛКУ.

Але зальотні московські гості, які крячкою сидять на українських сайтах, аж зі шкіри вилазять, аби довести, що українську мову та українців вигадали німці з австріяками. При цьому не втомлюються нагадувати про вулицю Руську у Львові, про «Руську раду» та географічні назви зі словом Руська (Руська гора, перевал Руська путь, села Руська, Руська Лозова, Руська Мокра, місто Рава-Руська і т. д.). При цьому соромливо не вказують схожих назв у Росії, бо їх практично нема. Лише в Новгородській області є Русская Ольховатка. Бо Новгородщина – це справді Русь.

Загалом якась дивовижна ненависть яріє в так званого братнього народу. Ми їх не так ненавидимо, як вони нас. Ми вже у них на першому місці серед ворогів. І чим ми їм не догодили? Тим, що ще не вмерли?

Але я собі так думаю: їхня ненависть – це чудовий доказ того, що ми інші, різні і ніколи не зійдемося, скільки б усілякі гундяєви нас не єднали та скільки б усілякі запроданці з ними не обнімалися.

Юрій Винничук, письменник