Чергове загострення конфронтації між Росією та США і Європою, яке спостерігається останнім часом, свідчить про остаточний провал московських планів з відновлення співробітництва із Заходом, які повинні були ґрунтуватися на спільних інтересах. Таких, наприклад, як протидія ісламському екстремізму в Сирії. І тепер російське керівництво у пошуку нових можливостей впливу на геополітичних супротивників. При цьому послаблення та підрив єдності США, НАТО і ЄС, а також зміцнення власних позицій на міжнародній арені і надалі залишається головною метою Москви, для досягнення якої, за знайомою нам традицією, вона використовує найбільш чутливі проблеми західних країн, що пов’язані з наслідками збройних конфліктів у зонах інтересів. Кремль наполегливо провокує напруженість у регіонах Близького Сходу, Північної Африки, Західних Балкан і у Південно-Західній частині колишнього СРСР, які безпосередньо межують з Європою та ще й стали тими місцями, де спостерігається широкий спектр суперечностей критичного характеру.
Створення смуги кризових зон, що згодом оточить Європу з південного та південно-східного напрямків, а також стане «буфером» між НАТО і Росією, – жадана мрія кремлівських обивателів. Саме на це і спрямовуються їх зусилля з підтримання збройного протистояння в Сирії та на Сході України, збереження перманентної нестабільності в зонах конфліктів на території Молдови та Грузії, а також розхитування ситуації на Балканах (зокрема, в Македонії у рамках створення перешкод для вступу країни в НАТО).
І ось останнім часом росіяни активно провокують загострення обстановки в Лівії, де ще з 2010-х років триває, як ми пам’ятаємо, перманентна громадянська війна. При цьому, після втручання у ті події міжнародної коаліції на чолі зі США та повалення режиму М.Каддафі в 2011 році, Лівія, по суті, розділена між західними племінними угрупованнями з центром у Тріполі та східними – з центром у Бенгазі.
А Москва зберігає з різними лівійськими кланами тісні політико-бізнесові та кримінальні зв’язки, встановлені ще за часів СРСР. За доповіддю британських спецслужб, зробленої керівництву своєї країни 8 жовтня ц.р., сьогодні Росія активно підтримує лідера т.зв. Лівійської національної армії (ЛНА) Х.Хафтара, під контролем якого більша частина східної Лівії. Росіяни постачають ЛНА важке озброєння, військову техніку, в т.ч. з протикорабельними та зенітними ракетними комплексами.
У такий спосіб Росія отримала можливість як утримувати свою військову присутність на сході Лівії, так і впливати на розвиток ситуації в регіоні. Британська розвідка доповідає, що у прибережних містах Торбук та Бенгазі під прикриттям приватної військової компанії «Вагнер» вже розгорнуто дві російські військові бази. А у вересні-жовтні ц.р. до східних районів Лівії прибули підрозділи ГРУ та Повітряно-десантних військ збройних сил Росії.
Військові експерти Великої Британії впевнені, що росіяни, в рамках реалізації своїх стратегічних планів у Лівії, прагнуть «створити ще одну Сирію», тобто, ще одне масштабне джерело нестабільності біля південних кордонів ЄС. Що це дасть Росії? Вона вважає, що, по-перше, поставить ЄС, НАТО та США перед необхідністю реагувати на нове джерело загроз європейській безпеці. Це, ясна річ, розпорошуватиме їх увагу та зусилля і вимагатиме від них видатків та додаткових ресурсів (фінансових та військових). По-друге, вона отримає додаткові важелі тиску на керівництво ЄС та окремі європейські країни внаслідок керованого посилення міграційної кризи в Європі. Так, цілком очікуваним наслідком загострення ситуації в Лівії стане виникнення нової хвилі біженців до країн Європейського Союзу, які вже і так переповнені мігрантами. По-третє, послабить ЄС та НАТО внаслідок виникнення додаткових суперечностей у стосунки між європейськими країнами через їх різне ставлення як до самої Лівії, так і до пов’язаних з нею проблем.
Ще в 2011 році низка членів ЄС і НАТО, в т.ч. ФРН, категорично відмовились втручатися у внутрішній конфлікт Лівії. Сьогодні це питання, в разі його порушення, викличе у Європі ще більші розбіжності. Цим і намагатиметься скористатися керівництво РФ, сподіваючись підірвати єдність західних країн та міжнародних організацій у їх скоординованій стратегії тиску на Росію (насамперед з українського питання), а також змусити їх до повноцінного діалогу з нею. Подивіться: Італія вже запросила В.Путіна до участі у міжнародній конференції по Лівії, яка наступного місяця відбудеться у Палермо.
До речі, втручанням Росії у внутрішню ситуацію в Лівії та її військовою присутністю на лівійській території переслідується низка економічних цілей, включно зі встановленням контролю над нафтовими родовищами у східній її частині, а також отриманням більш широких можливостей з постачання російських товарів на лівійський ринок та продажем зброї різним мілітаризованим формуванням.
До речі, для Москви також важливо якось компенсувати свої моральні втрати внаслідок одноосібного втручання США та їх партнерів у конфлікт в Лівії у 2011 році та усунення від влади російського союзника М.Каддафі. Так, на фоні посилення присутності росіян на лівійській території російські ЗМІ розгортають інформаційну кампанію, стверджуючи про «провал політики Заходу в Лівії» і про «перемогу Росії в Сирії» та «зміцнення російських позицій в регіоні».
Правду кажучи, всі такі дії у повній мірі відповідають російській політиці, яка жорстко та підступно застосовує всі можливі методи для досягнення визначеної для себе мети. В тому числі провокує збройні конфлікти у різних регіонах світу, доправляючи туди свої війська. При цьому Москву не зупиняють ні масові жертви серед мирного населення, ні загибель російських військовослужбовців. І чи варто сподіватися, що можна досягнути якихось розумних компромісів з Росією, в т.ч. з питання врегулювання ситуації довкола України?
Іван Січень, Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»