За час свого президентства Зеленський вже принаймні двічі рятував країну… від надзвичайно загрозливих наслідків власних дій та дій свого найближчого оточення.
Вперше це сталося на паризькій зустрічі з Путіним 9-10 грудня 2019 року.
Оточення Зеленського разом із росіянами, з благословення Меркель та Макрона, підготувало на підпис Зеленському документ в дусі “формули Штайнмаєра”, який у разі підписання практично гарантував Україні легітимізацію (про)російських бойовиків, а згодом і штучно інспіровану, але вже справді “громадянську” війну.
Зеленський почав розбиратися, що йому пропонують підписати, лише в Парижі, й… відмовився це підписувати.
Так він врятував країну вперше.
Але тим самим він не лише викликав ненависть Путіна, який вже був практично впевнений в успіху, а й виписав Україні квиток на іншу війну – ту саму, яку Путін і почав у лютому 2022 року.
Щоправда, сам Зеленський не лише не зрозумів цього, а й, замість подальшого зміцнення армії, дозволив ним же підібраному оточенню двічі провалити оборонне замовлення (2019, 2020). Натомість взявся піаритися на дорогах і всіляко, аж до самого моменту вторгнення, демонстрував Путіну та українцям свої суто мирні наміри.
Лише у липні 2021 року Зеленський, нарешті, призначив адекватного керівника Генштабу, і лише в листопаді 2021 року (!) – адекватного керівника Міноборони.
Але СБУ, за деякими даними, аж до 24 лютого фактично керував генерал Наумов, який зробив карколомну кар’єру в СБУ у 2019-2021 роках, був “правою рукою” формального керівника служби Івана Баканова, втік з України за кілька годин до початку російського вторгнення й тепер підозрюється в державній зраді. А 2 березня, також за підозрою в державній зраді, був затриманий керівник Антитерористичного центру Херсонського УСБУ полковник Садохін.
Безумовно, якби не ці (та інші) кадрові провали, Україна могла б зустріти російський напад набагато ефективніше. І це зберегло б чимало життів.
Водночас треба визнати, що становище України стало б просто катастрофічним, якби Зеленський не залишився в Києві, а втік слідом за Наумовим – навіть не за кордон, а просто кудись на захід України (як йому пропонували й як від нього очікували практично всі наші західні партнери).
Так він врятував країну вдруге.
Якщо спробувати описати цю політику Зеленського одним стислим виразом, в мене немає інших варіантів, крім російського “слабоумие и отвага” (історія цього мема тут: https://bityl.co/Bvk0).
Я пишу це зараз, бо питання “чому???” все одно крутиться якщо не на язику, то в голові у багатьох. Тож просто будьмо відверті, без жодної зайвої “зради”.
Електоральних висновків зі всього сказаного не роблю, бо явно не на часі. Натомість процитую найкраще зі всього сказаного нашим теперішнім президентом: “Думай.Те”.
А також, звісно, закликаю підтримувати нашого президента в усьому, що сприяє нашій перемозі у цій війні.
Олексій Панич, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу
вологість:
тиск:
вітер:
