Сейм Польщі у вівторок, 11 липня ухвалив резолюцію про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у її 80-ті роковини. Він заявив, що польсько-українське примирення повинно включати “визнання провини і вшанування пам’яті жертв”.
Видання Onet пише, що у голосуванні взяли участь 440 депутатів, усі проголосували “за”.
Документ згадує про події 11 липня 1943 року на Волині, коли, згідно з текстом резолюції, “відбулася кривава неділя – кульмінаційний момент” Волинської трагедії, яку польські депутати називають геноцидом.
У резолюції підкреслюється, що “того дня українські підрозділи ОУН і Української повстанської армії (УПА), часто підтримувані українським цивільним населенням, напали на 99 сіл колишнього Волинського воєводства, населених поляками, і вбили значну частину їхнього населення”.
У резолюції зазначається, що з 2016 року 11 липня відзначається як Національний день пам’яті жертв геноциду, під час якого “було вбито понад 100 тисяч поляків – часто у дуже жорстокий спосіб”.
“Сейм Республіки Польща хоче вшанувати пам’ять усіх жертв Волинської трагедії. Особливого визнання заслуговують ті представники української нації, які, ризикуючи життям, протистояли злочину, скоєному їхніми співвітчизниками”, – йдеться також у документі.
У резолюції підкреслили, що “польсько-українське примирення, яке роками вибудовувалося представниками обох народів, повинно включати також визнання провини і вшанування пам’яті жертв років Другої світової війни”.
“Необхідно провести ексгумацію, гідне поховання та вшанування пам’яті всіх жертв геноциду на східних прикордонних землях”, – йдеться у резолюції.
Зазначимо, що український дослідник Іван Ольховський вважає, що польський міф (100 тисяч польських жертв і лише 2-3 тисячі - українських) частково розвінчано істориками-дослідниками, зокрема учасниками наукової програми «Українські жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 роках», яка реалізована в Українському католицькому університеті (м. Львів) під керівництвом професора Гданського університету (Польща), доктора Ігоря Галагіди.
"Дуже цінною у цьому плані є стаття історика з Польщі Євгенія Місила «Волинський міф «100 тисяч», надрукована в газеті «Наше Слово» 15 березня 2019 року, де розвінчується антинауковий метод підрахунку польських жертв Волині Євою Семашко, який у Польщі вважається незаперечним. Полягає він у застосуванні коефіцієнта (множника) для визначення кількості жертв у тих селах і колоніях, про які в дослідників немає ніякої інформації. Простіше кажучи, якщо в 1000 сіл дослідники встановили 20000 жертв, то в решті 2000 сіл, про які немає у них інформації, кількість жертв легко встановити, перемноживши кількість сіл на середній показник жертв в одному селі, де жертви встановлені документально: 2000 х 20=40000", - зазначає Ольховський.
Група дослідників наукової програми «Українські жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 роках» УКУ встановила на квітень нинішнього року імена майже 7400 українців, які загинули від вояків Армії Крайової, польської самооборони, невстановлених поляків, поляків-шуцманів, які інколи діяли під командою одного-двох німців-фольксдойчів, польських червоних партизанів, а також поляків, що чинили вбивства разом із совєтськими партизанами та угорцями. Загальна ж кількість українських жертв ще більша на кілька тисяч, що спростовує польський міф про 2-3 тисячі загиблих українців з рук поляків.
"Вважаю, що тільки знання правди про злочини і страждання, які завдали одна одній сторони конфлікту на Волині у 1943 -1944 роках, належне пошанування жертв є основою для порозуміння і примирення між нашими народами", - стверджує Іван Ольховський.
Історик Олександр Зінченко відзначає, що поляків можна образити вже самою фразою «Волинська трагедія». Саме це словосполучення для частини польського суспільства є неприйнятним, бо «трагедія» сприймається в польській мові як слово, яке означає силу фатуму. Тобто ближче до першопочаткового давньогрецького значення цього слова. Тому певна частина польського суспільства може звинуватити людину, яка говорить «Волинська трагедія», в тому, що вона релятивізує, так би мовити, знімає відповідальність з українців за ті жахливі події.
Натомість вони кажуть: «волинська різанина» – це є злочин, це є злочин геноциду. І тільки в такий спосіб це має функціонувати в мові.
"Пояснити буває доволі складно. Я доволі багато разів у приватних і в публічних дискусіях мав пояснювати, що Волинська трагедія в українській мові – це абсолютно не релятивізація, не виправдовування.
В українській мові це слово функціонує саме як найвищий ступінь якоїсь катастрофи. Можна побачити величезну кількість публікацій про Чорнобильську трагедію чи про трагедію Голодомору. Тобто цей вислів абсолютно не підважує масштабів цієї трагічної події. Але багато хто у польському суспільстві сприймає саме так.
Отже, нам навіть треба вчитися словнику для того, щоб зрозуміти одне одного. Але частина польського суспільства не готова навіть говорити про те, що в українській мові якісь слова, які звучать дуже подібно, значать щось інше. І вже на цьому переривається якийсь діалог із частиною польського суспільства", - стверджує Зінченко.
"Якщо говорити про те, як більшість польських істориків сприймають причини цього конфлікту, то багато хто каже, що основною причиною цього конфлікту була «злочинна ідеологія українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова». І потім інколи ще згадується дві-три причини навздогін.
Натомість українські історики кажуть: ось, дивіться, є така причина, є така причина, ще така і називають десь 6-7 різних причин, які вплинули на те, що ситуація набула такого кривавого трагізму.
Якщо хронологічно брати всі ці причини, то перша – це те, що Польща в 1919 році, не маючи жодного міжнародного мандату, анексувала Волинь. Мовляв, це наші колись історичні території і байдуже, що тільки 10% поляків на тій Волині на той момент жило.
Яцек Куронь казав, що Польща, на відміну від України, має той гріх, що вона двічі ставала на шляху української державності. Україна перед поляками такого гріха не має
Цікаво, що польські політики минулого (зараз не про істориків, а про політиків), наприклад, Яцек Куронь, усвідомлювали, що в цій історії було багато несправедливості. Яцек Куронь казав, що Польща, на відміну від України, має той гріх, що вона двічі ставала на шляху української державності. Україна перед поляками такого гріха не має.
Серед інших причин польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни – асиміляційна політика і абсолютно жахлива національна політика міжвоєнної Польщі щодо національних меншин", - зазначає Зінченко.
Український католицький університет організував спеціальне дослідження, яке очолив професор Гданського університету Ігор Галагіда.
Відомо, що Ігор Галагіда і його команда працювали 5 років для того, щоб встановити число жертв з українського боку. І от, через 80 років після конфлікту, вони змогли встановити таке число жертв: 28,5 тисяч осіб, з яких 20 тисяч назвали по іменах. Це українські жертви українсько-польського конфлікту.
Від цього року команда професора Ігоря Галагіди береться за роботу, яка передбачає інвентаризацію і перевірку тих джерел, на підставі яких в Польщі функціонує уявлення, що в польсько-українському конфлікті загинуло 100 тисяч поляків.
Багато хто в Польщі підкреслює, що це приблизні обрахунки. Проблема полягає в тому, що повноцінного професійного дослідження, до методології якого в істориків немає питань, до сьогодні немає. І коли в 2016 році Сейм Польщі проголосував, що 100 тисяч поляків було вбито на Волині, Галичині, Підляшші, то це викликало обурення в істориків. Бо ключова проблема в тому, що історичні факти, наголошує Зінченко, встановлюються історичними дослідженнями, а не голосуванням у парламенті.
вологість:
тиск:
вітер:
