Візит Зеленського до Канади використали для звинувачення українців у злочинах під час Голокосту

Спікер Палати громад канадського парламенту Ентоні Рота вибачився за запрошення і визнання на засіданні парламенту 98-річного Ярослава Гуньки, який служив в українській дивізії «Галичина», або 14-ій гренадерській дивізії фронтових військ СС «Галичина», що входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках.

Гуньку зустріли стоячою овацією під час візиту президента України Володимира Зеленського, який виступив перед обома палатами канадського парламенту 22 вересня в присутності прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо. Президент України подякував Оттаві за підтримку України під час російського вторгнення, заявивши, що Канада «завжди була на світлому боці історії».

Після слів Зеленського Рота представив присутнім 98-річного Гуньку, запропонувавши привітати його як «героя Другої світової війни», і відзначив його за боротьбу за незалежність України проти росіян.

Декілька правозахисних та єврейських організацій засудили виступ і овацію.

«Єврейська громада Канади твердо стоїть на боці України у її війні проти російської агресії. Але ми не можемо мовчати, коли відбілюються злочини, скоєні українцями під час Голокосту», – йдеться у заяві Центру у справах Ізраїлю та євреїв. Виступ активно використовується московською пропагандою. Посол Московії в Оттаві Олег Степанов заявив, що вимагатиме від Канади роз’яснень того, що сталося.

У заяві Роти сказано, що він єдиний несе відповідальність за появу Гуньки перед парламентарями, канадським прем’єром і Зеленським. «Ніхто, включаючи колег-парламентаріїв та делегацію України, не знав про мій намір і про мої висловлювання до того, як я їх вимовив», – сказано в тексті.

«Згодом мені стало відомо про більше інформації, яка змушує мене шкодувати про своє рішення», – сказав Рота, додавши свої «найглибші вибачення» єврейським громадам.

Українська дивізія «Галичина», або 14-а гренадерська дивізія фронтових військ СС «Галичина», входила у склад військ «Ваффен СС» Німеччини у 1943–1945 роках і була, за ідеєю, військовим, а не каральним формуванням. Про її створення 28 квітня 1943 року оголосила німецька окупаційна влада на території Східної Галичини, яка тоді входила до складу німецького Генерал-губернаторства (схід і захід України мали різний окупаційний режим у роки Другої світової війни).

Дивізія входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих Військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

У липні 1944 року дивізія у складі 13-го армійського корпусу 4-ї танкової армії групи армій «Північна Україна» брала участь у битві під Бродами проти досвідченої Червоної армії. У боях під Бродами вона зазнала повного розгрому – з 11 тисяч українських дивізійників загинули близько 8 тисяч. Вийшли з оточення лише близько 3 тисяч, з яких близько 1,5 тисячі під німецьким командуванням відступили у напрямку Закарпаття. Значна частина тих, хто вижили, вступили в Українську повстанську армію (УПА).

Після перекомплектування дивізію відправили до Словаччини, де вона брала участь у боротьбі зі словацькими партизанами. З осені 1944 року по травень 1945 року її підрозділи брали участь в бойових діях у Словаччині, Словенії, Австрії.

Після капітуляції Німеччини дивізія в італійському Ріміні здалася у полон англо-американським військам і була інтернована. Після 1948 року дивізійників прийняли у Британії, США, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах.

Нюрнберзький процес, який відніс до СС і війська СС, а не лише каральні органи, такі як загальна СС, з’єднання СС «Мертва голова» та інші поліцейські спецслужби, визнав злочинною не всю структуру СС, а лише «групу, яка складалася з тих осіб, яких було офіційно прийнято в члени СС», «людей, які були особисто замішані як члени організації у вчиненні злочинів, за винятком однак тих осіб, які були призвані в цю організацію державними органами, причому таким чином, що вони не мали права вибору, а також тих осіб, які не вчиняли подібних злочинів».

Доказів скоєння вояками дивізії воєнних злочинів Нюренберзький трибунал не знайшов.