вологість:
тиск:
вітер:
Нещодавно в мережі спливла цікава історія. Ось тут – про неї.
На перший погляд, здавалося б, нічого надприродного - бувають скандали і крутіші. Цікаво інше.
Зінаїда Кубар відома як людина креативна і модернова, хоча, і трохи дивна - ось історія з її заміжжям в Америці.
Однак, є в її пості нелогічності. Щось не сходиться. Ну вирішила наїхати на свого колишнього. Придумала романтичну історію, але чому саме таку? Ну на стресі вона, як більшість зараз, але Зіна знає Льовочкіна, і знає, що в сенсі наїздів, та й в будь-якому іншому, він же ж «тефлоновий».
Навіщо їй наїжджати на прикордонників, на Дейнеку? Вона ж не займається таким волонтерством, як деякі, хто гріється на цій темі, і не тягає ухилянтів через кордон, як деякі. Немає сенсу, начебто. І чому врешті-решт їй вона не назвала імʼя за кого так печеться?
Тоді з'явилася думка: може, вона не вигадала все це, і справді є «коханий»? І вона справді його від когось, чогось рятує?. Потрібно було не дуже багато часу і все стало зрозуміліше, але від цього ще дивніше.
Далі факти - «коханий» - це Владислав Шевченко, 2001 року народження.
На 26 років молодший за Зінаїду, їй вже 51. На зріст теж менший за Зіну. Ну буває. Служить він сержантом у ДПСУ, в Києві, водієм
Сім'я Шевченка неблагополучна - на всіх одна малометражка в 50 метрів у Фастові, ну це як і у багатьох. Мама ростила і тягнула на собі трьох дітей, від трьох різних батьків.
Така доля не солодка, на жаль. Але синок, схоже знайшов свою «золоту» жилу. Та і братика підтягнув.
Ще дивніше було після розмови з людиною, яка знає цього хлопця по службі. Казав, що знає про нього - водій, нахабний трохи, останнім часом приїжджав на своєму джипі, вихвалявся - «ви тут на мінімалках, а в мене мілфа, джип це подарунок від неї, тепер маю що треба, буде ще більше».
Колеги ставляться до Шевченка з презирством - люди воюють, гинуть, в госпіталях лежать, а цей як вареник у сметані, ще й хвалився, що «вона за все тепер платить».
Як цей мілфо-альфонс обдурив креативну Зінаїду, одному чорту відомо, але вона запостила на фейсбуці те, що запостила - «коханого» відправляють на фронт, наїхала на ДПСУ і його главу Дейнеку. Але ж з'ясувалося, що насправді Шевченка не відправляють до Покровська чи Куп'янська — він їде до Одеси.
А тепер головне питання: як це Владу Шевченку вдалося при тому, що сотні прикордонників воюють у гарячих точках, поранені, нагороджені бойовими нагородами за майже 4 роки війни, не виїжджати з Києва? Чому цього Шевченка перевели до Одеси, а не в зону реальних бойових дій? Чому він за 4 роки війни сидів у Бориспільському загоні як тиловий щур?
При всьому безладі і трешах у прикордонників є свій «зелений кодекс» честі, вони, м'яко кажучи, не люблять мажорів, геронтофілів, щуряцтво і альфонсів. Складно сказати, за що насправді переживає Зінаїда Кубар, але не складно уявити, як поступлять з тиловим альфонсом товариші по службі в Одесі. Краще б йому, напевно, в окопи Покровська... або через паркан в Молдову.