120 млн євро на судову реформу: хто і як розпоряджався міжнародною допомогою Україні

Хто контролює тих, хто роками контролював усіх? Де сотні виділених донорами мільйонів і де результати роботи? Про це йдеться у серії нових розслідувань журналіста фронтовика Володимира Бойка.

Автор ставить незручні запитання. І надає документи. Так, останні десять років Україні пояснювали, що головне зло держави — корумповані судді, прокурори та чиновники. А право визначати, якою має бути країна, поступово зосередила у своїх руках невелика група грантових активістів і «реформаторів». А хто контролював розпорядження цими коштами, які виділялися міжнародними донорами усій країні?

Вони не обиралися громадянами. Не складали присяги. Не відповідають перед виборцями. Але саме вони роками впливали на судову, прокурорську й правоохоронну реформи, визначали «доброчесних» і «недоброчесних», підтримували одних і вимагали звільнення інших.

Група вузька: Шабунін, Каленюк, Маселко, Ніколов, Центр протидії корупції, DeJure та пов'язане з ними коло організацій стали впливовими учасниками цього процесу. І тепер виникає закономірне питання: хто перевірив ефективність їхньої власної роботи та використання коштів міжнародної допомоги?

За кілька років лише на реформування судової системи України було спрямовано близько 120 млн євро міжнародної технічної допомоги. За оприлюдненими даними, до 60-70% бюджетів окремих програм ішло на оплату консультантів і міжнародних експертів із гонорарами до 1500 євро за день. Решта — суцільні моніторинги, альтернативні стратегії, круглі столи, яскраві презентації й дослідження, інформаційні кампанії тощо.

Водночас суди продовжували працювати з хронічним дефіцитом обладнання, сучасної криміналістичної техніки, лабораторій та персоналу. Постає питання: чи відповідали витрати заявленим цілям реформ?

Лише у 2025 році, за відкритими даними, 797 млн грн міжнародної технічної допомоги отримали окремі громадські організації. Серед найбільших отримувачів — Центр економічної стратегії, Transparency International Ukraine, ZMINA, Інститут масової інформації, DeJure та Центр протидії корупції.

Сьогодні ця тема перестає бути лише предметом публіцистики. Так, як стверджує Бойко, «Ухвалою Печерського районного суду Києва від 12 березня 2026 року (справа № 757/14383/26-к) Офісу Генерального прокурора дозволено звернутися до США із запитом про міжнародну правову допомогу щодо проєкту № 3313 «Підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні», на який уряд США виділив понад 4,4 млн дол.

Слідство запитує договори, акти виконаних робіт, рахунки, інформацію про закупівлі, майно, платіжні документи та відомості про кінцевих отримувачів фінансування. Це відбувається в межах кримінального провадження № 42016000000000688, відкритого ще у 2016 році.

Саме ці історії роками досліджує журналіст Володимир Бойко, аналізуючи судові рішення, процесуальні документи та хронологію подій. Його матеріали ставлять питання, на які суспільство має право отримати відповіді. Зараз він запустив Ініціативу «Стоп паразит», яка акумулює і збирає факти зловживань з боку активістів.

«Міжнародні партнери виділяли кошти Україні, а не окремим організаціям. Якщо реформи фінансувалися заради держави, то держава й громадяни мають право знати, як саме використовувалися ці ресурси, який результат вони дали і хто несе відповідальність за їхню ефективність.

Бо верховенство права починається не з гучних лозунгів. Воно починається з простого принципу: правила мають бути однаковими для всіх. І для чиновника, і для судді, і для професійного борця з корупцією. Недоторканних не повинно бути», — така позиція фронтовика.