Националисты сорвали концерт Могилевской. Официальное заявление

22-26 мая представителями националистических организаций Тернополя, а именно Молодежной референтурой Конгресса Украинских Националистов и «Тризубом» имени Степана Бандеры, была проведена широкомасштабная акция по срыву концертного выступления Натальи Могилевской.

Во время акции было расклеено сотни плакатов с девизом: «На украинской сцене – украинские артисты – поют по-украински! Или не поют вообще!», а также распостранено около тысячи листовок к тернополянам с призывом не идти на концерт. Также КУНом и «Тризубом» было подготовлено Обращение к местным органам власти с требованием «прекратить тотальные проявления русификации и насаждения низкоморальной попсы в Тернополе» (смотрите ниже). Апофеозом акции стало метание яиц по Могилевской. Нападавших задержала милиция.

Приводим текст полный обращения на языке оригинала.

Голові Тернопільської ОДА
Стойку І. М.

Голови Тернопільської обласної ради
Миколенку М. А.

Міському голові м. Тернополя
Заставному Р. Й.

Начальнику УМВС України в Тернопільській області
Гаврилюку В. І.

Начальнику УМВС України в м. Тернополі
Воробцю Б. М.

Голові УСБУ в Тернопільській області

ЗВЕРНЕННЯ

Шістнадцять років незалежності України – це час достатній для усвідомлення й оцінки пройденого шляху. Ці шістнадцять років – час, який в історичному вимірі тисячолітнього буття українського народу є лише миттю, проте в державотворчому – окремою сторінкою, апофеозом усіх державницьких змагань українців двадцятого століття.

Держава – мета існування будь-якої нації, а її здобуття – першочергове завдання. У світі немає іншої нації чи народу чиї державотворчі змагання були такими ж драматичними й, водночас, наповненні такою незгасимою жертовністю, глибинним духовним змістом та міцним націотворчим фундаментом, як боротьба українців за власну державу. Саме завдяки християнському та національному духу державотворчі змагання українців не стали, як у більшості тогочасних народів, виключно боротьбою „проти”, проти соціального приниження, феодальної несправедливості тощо, а стали боротьбою „за” – право бути господарями своєї хати, своєї долі на своїй землі. Завдяки національній ідентичності – своєї мови, духовності, культури й традиціям, ми не латинізувалися, не ополячилися, не зросійщились. І до тих пір поки з молоком матері дитині передаватиметься українська мова - доти буде українська нація.

Розуміючи незамінне місце мови в державотворчому процесі українців, Москва впродовж більш ніж трьохсот років намагається остаточно, по-звірячому ліквідувати будь-які прояви української мовної ідентичності. Бо прекрасно розуміє, що можна нищити геноцидами та війнами усі підряд покоління української нації, тисячами вивозити за межі власної держави, до безкінечності насаджувати свій духовно убогий та примітивний імперський світогляд, але поки є в українців національна ідея, національна мова доти Україна буде українською, доти вона буде незнищенною.

Нищачи мову наших предків, ворог не гребує засобами й методами, були й заборона перекладати українською старослов’янські літописні джерела, які є чи не єдиним документальним підтвердженням правонаступництва Україною Київської Русі, нищення величезних бібліотечних фондів українських університетів та монастирів, заборона Емським та Валуєвським указами друкувати українською тощо. Чого лише варта по-варварськи зорганізована більшовиками так звана, „українізація” – для виявлення та ліквідації найактивніших носіїв української мови. Така політика нищення національної ідентичності була результативною по відношенню до більшості поневолених Москвою народів, але не для України. І саме через неможливість випробуваними методами перемолотити український народ на „вєлікій рускій” наступники Петра І – Леніна вдалися до найбільшого в світовій історії злочину по відношенні до нації – Геноциду 1932-33 рр. Але й це випробування українці витримали.

І ось здавалося б усе. Україна здобула незалежність, українці – право називатися українцями, молитися в українських храмах, навчати дітей в українських школах. Але на жаль, поряд з формальними ознаками незалежності, ми не закріпили внутрішній зміст. Бо в боротьбі за форми управління та побудови держави, втратили цей зміст. Здобули лише право називатися громадянами України, проте ще не стали господарями на власній землі. І тому після пафосних 1990-92 рр. процес українського державотворення пішов на манівці, а служіння найвищих політичних діячів неукраїнським інтересам стало звичним явищем українського політикуму. Саме через те, політика зросійщення стала невід’ємним атрибутом мовної політики усіх без виключень урядів, які відпрацьовують даний їм мандат довіри чомусь не перед українцями, а перед Білокам’яною.

По особливому, з усіх сил, пазурі московського ведмедя вп’ялися в українську книгу й пісню, засмічуючи її всіляким іншомовним непотребом. Можливо для інших народів насичення їхньої сцени іноземними форматами сприймається як поступ, відкритість, але не для України, не для українців. Тому що для нас пісня є не лише засобом релаксації та відпочинку, а насамперед механізмом передачі з покоління в покоління національної ідентичності, національної правди, національного духу.

В теперішній час українська сцена перенасичена примітивною російською попсою, що подекуди завдяки потужній фінансовій підтримці, перевершує українських виконавців якістю музичного оформлення та аранжування. І поряд зі штучно створеною, незадовільною ситуацією, не лише на українській сцені, але й в мовно-культурній політиці загалом, підтримка та пропаганда російськомовних виконавців є по меншій мірі злочинною.

Зросійщення з року в рік набуває більш „витончених” форм. Через примітивні та легкі для сприйняття тексти своїх „трубадурів” засмічувати та деградувати світогляд молодого українця, закладаючи в його свідомість цінності „блатоти”, байдужості до оточуючих, моральної розкутості та збочення. Звичайно є й серед російських пісень дійсно високомистецькі твори, але через свою „неформатність” вони звучать здебільшого у вузьких колах творчої інтелігенції. Слід наголосити на тому, що проблема низькоморальної російської попси існує насамперед в Росії, але в Україні на відміну від морального та духовного аспектів, найгостріше стоїть аспект національний.

Ми, українці, завжди були і залишаємося нацією високоморальною та творчою в усіх без виключень сферах нашої життєдіяльності, а тому наша боротьба завжди була боротьбою „за”. Саме тому ми й не виступаємо проти російськомовних виконавців, які співають рідною для себе й своєї батьківщини мовою. Бо це не лише їхнє право, але й обов’язок. Проте ми завжди будемо протиставлятися тим, хто забули „чиїх вони батьків діти” і, які через свою недолугість та комплекс меншовартості пропагують чужі цінності, принижуючі власні.

Ми, представники національно-патріотичних організацій Тернопільщини, звертаємося до усіх органів влади, які зобов’язані за своїм призначенням захищати державний суверенітет, основною ознакою якого є насамперед національно-мовна ідентичність, стати на захист української мови та по державницькому відреагувати на прояви тотального та насильницького зросійщення.

Ми переконані, що Ви маєте один із небагатьох шансів показати себе дійсно представниками української влади та гарантом існування української держави.

З нами Бог!

Слава Україні! Героям Слава!

23.05.2007 р. Б

Тернопільська обласна організація КУН Чибрас В.

Тернопільська міська організація КУН Дригуш Б.

ТО ГСПО „Тризуб” ім. С. Бандери Борщук І.

ТМО ВО „Свобода” Головко М.

Спілка політв’язнів і репресованих Когут Б.

ТОВ Всеукраїнське об’єднання ветеранів Собків В.

ТОО Національна спілка письменників України Бастюк Б.

Обласний Провід Конгресу Української Інтелігенції Клим А.