Театр Березіль та роль харківської комуналки у творчості Хвильового

Практично всі харків'яни називають своє місто «Першою столицею». Але лише небагато городян знають, що їхнє рідне місто по-справжньому було Першою столицею Відродження української літератури та мистецтва у першій третині ХХ століття. Саме у 1920-х – на початку 1930-х років Харків був осередком культури та був фактично «літературним серцем» України. Про це розповідає Мій Харків.

Театр «Березіль»

Навесні 1926 року Всеукраїнська театральна нарада ухвалює рішення про перейменування київського театру «Березіль» на Центральний український театр УРСР та переводить його до столиці — міста Харкова. Для Леся Курбаса — зачинателя та керівника «Березоля» — переїзд до Харкова обіцяв перспективу відродження його театру як такого, театру, який «сконцентрований на одній меті – безумовному завоюванні провідної позиції».

З травня 1926 року розпочався харківський період театру «Березіль», який розташувався у приміщенні міського театру на вулиці Карла Лібкнехта (радянська назва вулиці Сумської). З початком харківського періоду Лесь Курбас повністю занурюється в авангард, кожна наступна робота стає справжнім експериментом у сфері форми та змісту.

На сцені харківського "Березоля" сформувався так званий "театральний тріумвірат", який представляли режисер-новатор та керівник театру Лесь Курбас, театральний художник Вадим Меллер, а також український драматург Микола Куліш. Весь «театральний тріумвірат» жив у будинку «Слово».

Саме після знайомства з Кулішем Лесь Курбас приходить до потреби переосмислення свого бачення театру. З 1926 року театр "Березіль" переживає десятирічний період "національного синтезу" з домінуванням стилістики нео-бароко. Це знайшло своє відображення у двох спектаклях за п'єсами Куліша. 1928 року це був «Народний Малахій», а 1929 — «Міна Мазайло».

Хвильовий та комуналка

Як і багато інших письменників, Микола Хвильовий лише з великим трудом знайшов приміщення у комунальній квартирі на вулиці Римарській, 19.

Традиційно для комуналок із сусідами Хвильовому не пощастило. Серед інших «персонажів» була російськомовна письменниця Софія Левітіна (псевдонім Софієва), яка, крім свого письменства, прославилася роботою цензором у Головліті. Варто відзначити цікавий факт: саме зі своєї сусідки Софії Левітіною Хвильовою написав оповідання «Свиня».